Про шкоду батарейок часто говорять у контексті важких металів — ртуті, свинцю та кадмію. Саме ці речовини вважаються найбільш токсичними для людини та природи. Проте більшість сучасних портативних батарейок вже не містять їх у значних кількостях.

За останні роки стандарти виробництва батарейок суттєво змінилися. Використання ртуті та кадмію обмежене або заборонене, а батарейки з небезпечним або невідомим хімічним складом становлять лише невелику частину від загального обсягу зібраних джерел живлення. Такі батарейки потребують окремого зберігання та спеціальних умов поводження.

Однак це не означає, що сучасні батарейки стали безпечними.

Найпоширеніші одноразові портативні батарейки, які ми використовуємо в пультах, іграшках чи годинниках, зазвичай складаються з:

- марганцю;
- цинку;
- нікелю;
- заліза;
- калію.

Ці елементи широко застосовуються в промисловості та побуті. У невеликих кількостях вони не вважаються критично небезпечними. Але в батарейці вони знаходяться у щільному поєднанні й працюють завдяки хімічним реакціям.

Коли така батарейка опиняється на сміттєзвалищі, її металевий корпус з часом пошкоджується через вологу, перепади температур і механічний тиск. У цей момент хімічні речовини починають потрапляти в ґрунт і воду, утворюючи шкідливі сполуки.

Деякі джерела живлення й досі можуть містити важкі метали. Найбільше свинцю залишається в автомобільних акумуляторах, які не належать до портативних батарейок і потребують окремої системи збору.

Невеликі домішки свинцю можуть зустрічатися і в окремих типах літієвих батарейок, зокрема тих, що використовуються в павербанках. Ртуть у сучасних портативних батарейках практично не застосовується. Теоретично її сліди можуть бути в батарейках «пігулкового» типу, але такі випадки є рідкісними та потребують лабораторного підтвердження.

Екологічна шкода від батарейок залежить не лише від того, з чого вони зроблені, а й від того, куди вони потрапляють після використання. У країнах, де працює система роздільного збору та перероблення відходів, батарейки не накопичуються на звалищах і не стають довготривалою загрозою довкіллю.

В Україні ж більшість відходів досі опиняється на великих полігонах. Там батарейки можуть лежати роками, поступово руйнуючись і забруднюючи навколишнє середовище. Саме тому навіть сучасні батарейки без ртуті та кадмію не можна викидати разом зі звичайним сміттям.

Одна використана батарейка здається дрібницею. Але в масштабах міста чи країни це мільйони одиниць відходів, які накопичуються й створюють постійний екологічний тиск. Окремий збір і передавання батарейок на перероблення дозволяє повернути частину матеріалів у виробництво та значно зменшити шкоду для природи.

Саме з таких простих і зрозумілих дій починається наближення України до європейських стандартів у сфері поводження з відходами.